«Український націоналізм — головна небезпека на Україні»

    Український націонал-комунізм 1920-х років – це національно орієнтований напрям у комуністичному русі, який виник в Україні. Його представники вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за російським зразком, а пристосовувати до специфічних українських національних умов. 

https://www.jnsm.com.ua/h/1122T/ 

    Для остаточного контролю над радами, державним апаратом, армією, профспілками, громадськими організаціями, пресою,
зрештою, економікою і суспільно-політичним життям більшовикам треба було усунути конкурентні політичні організації й утвердити однопартійність. В Україні міцних позицій у КП(б)У бути не могло, доки серед селянства були впливовими інші комуністичні партії, утворені місцевими організаціями лівих українських есерів. Найбільшу загрозу для більшовиків становила Українська комуністична партія боротьбистів (УКП(б)), одним з лідерів якої був О. Шумський. Українські націонал-комуністи здебільшого висували вимоги створення незалежної української радянської республіки з окремою Червоною армією і під керівництвом організаційно самостійної комуністичної партії. З огляду на вплив боротьбистів серед селянства В. Ленін, обіцяючи
«незалежність» УСРР, у березні 1920 р. змусив УКП(б) до саморозпуску і злиття з КП(б)У. 

    Одразу після створення СРСР керівництво РКП(б) поставило на порядок денний чергового партійного з’їзду пункт про шляхи розв’язання національного питання. ХІІ партійний з’їзд у квітні 1923 р. затвердив політику коренізації як офіційну лінію. Український різновид цієї політики отримав назву українізації.

https://www.jnsm.com.ua/h/1129T/ 

    Націонал-комуністи в керівництві КП(б)У (нечисленні   більшовики українського походження і колишні боротьбисти) скористалися сприятливою політичною ситуацією в інтересах відродження української мови і культури. Першорядну роль у цьому процесі відігравали наркоми освіти УСРР Олександр
Шумський (1924–1927) та Микола Скрипник (1927–1933).
Найбільшим досягненням націонал-комуністів було перетворення української мови на фактичну державну мову в межах УСРР. Утім, українізація не зачіпала інтересів
російськомовного населення.

    З 1923 по 1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 %. На українську мову навчання перейшло понад чверть інститутів, більш як половина технікумів, 4/5 загальноосвітніх шкіл. Понад половину книжок і газет почали видавати українською мовою. 

    У 1930-х роках, під час сталінських репресій, з'явився новий термін «націонал-ухильництво» – ідеологічний штамп, що вживався в агітаційно-пропагандистській роботі в СРСР і стосувався тих членів компартії, які «переоцінювали, перебільшували значення місцевих особливостей». 

    Кожен з ухилів уособлював певну групу потенційно
опозиційних режиму сил: «шумськізм» – працівників радянського і партійного апаратів; «хвильовізм» – творчу інтелігенцію; «волобуєвщина» – наукову інтелігенцію; «скрипниківщина» (від 1933 р.) – так звану ленінську гвардію.
    У 1926 р. на політбюро ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив Наркомат освіти і його наркома О. Шумського в українському націоналізмі, оскільки, мовляв, вони обмежували права національних меншин в Україні. На початку 1927 р. Каганович
констатував неймовірний розвал у роботі Наркомату освіти. О.
Шумський подав у відставку. У 1933 році буде заарештований і загине на засланні.

     Підставою для звинувачень економіста Михайла Волобуєва стала стаття «До проблеми української економіки», надрукована в журналі «Більшовик України». М. Волобуєв обґрунтовував, чому народним господарством в Україні мають керувати українські економічні центри. Учений висловив незгоду з
«надмірним вилученням прибутку поза межі України» і
поставив питання про «доцільність контролю Україною та іншими союзними республіками союзних органів».

 

 Низове козацтво

    Уявіть собі українські землі XVI століття – це був неспокійний час. З одного боку, на села постійно нападали татари, грабували, забирали людей у полон. З іншого – польська шляхта все більше закріпачувала селян, змушуючи їх працювати на панських землях. Не дивно, що багато сміливих людей тікали на південь, якомога далі від панського гніту, де можна було жити вільно. Але в степах було небезпечно – там потрібно було й від ворогів захищатися, і десь зброю зберігати, і мати надійний прихисток. Ось тоді й виникла ідея створити укріплене місце, де козаки могли б жити за своїми правилами, тренуватися у військовій справі та захищати українські землі від нападників.

Здійсніть віртуальну екскурсію на Хортицю!

https://museums.authenticukraine.com.ua/ua/ 

     Виникнення Запорозької Січі мало величезне історичне значення. Її поява дала українському народу міцну фортецю для захисту від феодалів та чужоземних загарбників, особливо від набігів турків і татар.Тут знаходили прихисток усі, кого переслідували за соціальні, національні чи релігійні погляди. Своїми героїчними вчинками козаки показували всьому українському народу приклад того, як потрібно боротися за волю проти поневолювачів.

     Історики довго були впевнені, що саме Хортицька Січ, яку збудував князь Дмитро Вишневецький (відомий серед козаків як Байда) у 1556-1557 роках, була першою. Він справді побудував на острові Мала Хортиця потужний замок – з чотирма вежами, дубовими стінами та гарматами. У замку були не тільки військові споруди, а й церковна каплиця, кузня та навіть зброярня.

Про діяльність Байди

    Але цікаво, що сучасні історики мають іншу думку. На їхню думку, справжньою першою Січчю слід вважати Томаківську, що виникла в 70-80-х роках XVI століття. І ось чому: замок Вишневецького був більше схожий на князівську фортецю, де сам князь був повновладним господарем. А от на Томаківці вже було все те, що ми звикли вважати справжньою Січчю – козацьке самоврядування, військова рада, де всі важливі питання вирішували разом, і справжнє козацьке братство.

https://www.youtube.com/watch?v=AXDRZ5a2_Wg&t=762s 

    Про Томаківську Січ польський історик Марцін Бельський писав, що “здавна на ньому низові козаки мешкають, яко ж їм стоїть за найміцніший замок”. А в 1584 році інший очевидець, Карло Гамберіні, захоплено розповідав, як козаки майстерно будували укріплення.

Клейноди - символи козацтва

    Тож виходить, що історія першої Січі – це не просто розповідь про будівництво фортеці. Це історія про те, як звичайний військовий табір поступово перетворився на унікальну козацьку республіку з власними законами та традиціями. За всю історію існування козацтва було аж вісім різних Січей! Так-так, козаки не сиділи весь час на одному місці, а змінювали розташування своєї столиці залежно від обставин – через ворожі напади, пожежі, повені або просто в пошуках кращого місця. Так, кожна з них мала свої особливості та свою історію, але всі вони були збудовані за одним принципом – у важкодоступних місцях, на островах або півостровах, оточених плавнями та болотами. Козаки добре засвоїли урок Хортицької Січі – чим важче ворогу дістатися до твоєї фортеці, тим краще!

    Після ліквідації у 1775 році Запорозької Січі, князь Г. Потьомкін, отримавши Хортицю в дарунок від Катерини ІІ, збирався з’єднати острів з обома берегами Дніпра мостами, прокласти уздовж нього поштовий тракт, розбити у центральній частині сад і звести там розкішний палац єгипетського зразка…На Хортиці, на крихітному шматочку суші, розміщено зразки усіх ландшафтних зон Східної Європи, живуть сотні видів рослин і птахів, десятки видів тварин, яким нині залишається усе менше місця на планеті.

 "І чужому научайтесь й свого не цурайтесь"!

Як швидко вивчити англійські слова

  

   На фото картина Василя Волкова "Цар Петро І відвідує наказного гетьмана Павла Полуботка в Петропавлівській фортеці у 1724 році"

     10 листопада 1723 року московський цар Петро І наказав ув'язнити наказного гетьмана Павла Полуботка, за намагання добитися більше вольностей в економічній сфері для окупованої московитами Гетьманщини. 

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/gruden/29/1724-pomer-pavlo-polubotok 

 

 

 Чому у Чернігові церкву названо П'ятницькою?

    10 листопада - День памʼяті Великомучениці Параскеви, нареченої Пʼятниця.

    Великомучениця Параскева народилася в місті Іконії в Малій Азії. Батьки її особливо шанували п’ятницю, коли на Хресті постраждав Ієшуа Машиах (Іісус Христос). На честь цього дня вони й доньку свою назвали П’ятницею (грецькою “Параскева”).

    У православних християн свята Параскева (П’ятниця, або Петка) здавна користувалася особливою любов’ю. Їй присвячували храми і придорожні каплиці (П’ятниці), її вважали покровителькою торгівлі та ремесел, полів і худоби.. Назва пов'язана з тим, що церква розташовувалася біля П'ятницького торгу, який існував ще за часів Русі ( у давнину П'ятницькі церкви часто будувалися біля ринків або торгових площ).

    У день її пам’яті люди приносили до храму плоди для освячення. Параскеву вважають цілителькою тілесних недуг, берегинею сімейного добробуту і щастя.

 

 Правозахисний рух в СРСР

     9 листопада 1976 року в Києві було засновано Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ), яку очолив поет Микола Руденко.  

    Це була перша легальна правозахисна організація в Українській РСР, створена з метою захисту прав людини, спираючись на положення Гельсінського заключного акту 1975 року. До групи входили Левко Лук'яненко, Василь Стус, Петро Григоренко, Вячеслав Чорновіл, Валерій Марченко та інші.

https://www.jnsm.com.ua/h/1109T/ 

     На відміну від попередніх дисидентських організацій, УГГ була створена легально і намагалася працювати на основі закону, співпрацювала з аналогічними групами в інших республіках СРСР, а також налагоджувала зв'язки із зарубіжними правозахисними організаціями.

    Всі члени групи були заарештовані і отримали різні строки ув'язнення. П'ятеро осіб (Олекса Тихий, Юрій Литвин, Василь Стус, Валерій Марченко, Михайло Мельник) загинули у таборах.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lystopad/9/1976-utvorennya-ukrayinskoyi-gelsinskoyi-grupy 

 

 

 6 листопада 1943 року  - звільнення Києва від німецьких військ

    Цій події передувала "Битва за Дніпро", яка почалась 26 серпня 1943 року. 

https://www.jnsm.com.ua/h/0826P/ 

    Битва безпосередньо за Київ розпочалася 1 листопада 1943 року наступом на Букринському плацдармі. До 5 листопада радянські війська демонстрували тут удаване зосередження оперативних резервів, чим прикували до цього району значні сили супротивника, що не дозволило використати їх на північному напрямі, де вирішувалася доля Києва. Коли в районі Лютежа сконцентрувалась достатня кількість піхоти, розпочалась переправа танків. Через відсутність понтонів і плотів танки йшли по дну ріки із задраєними люками.

    На ранок 4 листопада радянські танки вийшли в районі Пущі-Водиці і Куренівки, де їх наступ підтримувала 1-а Чехословацька бригада. Остерігаючись оточення, наступного дня німецькі війська почали відступ з Києва. У ніч на 6 листопада 1943 року передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто — закінчилась 778-денна окупація Києва.

    Кількість загиблих при форсуванні Дніпра і звільненні Києва не піддається точному обліку. За офіційною радянською статистикою загинуло 417 тисяч червоноармійців (з них 6491 — в самому Києві). Однак за підрахунками ряду істориків кількість загиблих сягає не менше 800 тисяч чоловік, враховуючи мирне населення, яке було мобілізоване радянськими властями через польові військкомати зі щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване (т. зв. «чорна піхота» або чорносвитники) брало участь у Битві за Дніпро, одній із найкривавіших воєнних операцій Другої світової війни.

У роки радянсько-німецької війни «чорносвитниками» називали

А учасників збройних формувань українського визвольного руху 1939–1945 рр.

Б українських селян, яких відправляли на примусові роботи до Німеччини в 1941–1944 рр.

В мобілізованих на території України польовими військкоматами до лав Червоної армії в 1943–1944 рр.

Г військовослужбовців-українців, що потрапили до німецького полону в 1941–1942 рр.

Завершення визволення Лівобережної України та Донбасу, створення сприятливих умов для визволення Правобережної та Південної України стало наслідком проведення 

 

А битви за Дніпро.

Б Яссько-Кишинівської операції.

В Корсунь-Шевченківської операції.

Г Карпатсько-Ужгородської операції.

Що стало результатом наступальних операцій радянських військ, здійснених у серпні-грудні 1943 р.?

А звільнення Одеси, створення сприятливих умов для вигнання німецьких і румунських військ з Південної України та Кримського півострова

Б завершення вигнання німецьких військ та їх союзників із всієї території України в її довоєнних кордонах

В вигнання з Правобережної України та Молдавії німецьких і румунських військ, перенесення бойових дій на територію Румунії та Болгарії

Г вигнання німецьких військ з Лівобережної України та Донбасу, перенесення бойових дій на Правобережну Україну

 

 

 Чи можливо дожити до 150 років?

    У 1920-х роках Олександр Богомолець, видатний український патологофізіолог зосередився на вивченні причин старіння, досліджуючи сполучну тканину як ключовий елемент зношення організму. Після смерті Леніна в 1924 році Сталін доручив Богомольцю та радянським лабораторіям розробку препаратів для продовження життя. Богомолець очолив цей напрямок, створивши в 1930-х роках антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС), відому як "сироватка Богомольця". Цей препарат, отриманий з сироватки крові щурів, мав стимулювати імунітет і регенерацію тканин, лікувати рани, ревматизм та уповільнювати вікові зміни.

    Під час Другої світової війни 1941–1945 років сироватка широко застосовувалася в радянських шпиталях для порятунку поранених, а також для консервування донорської крові, мережу станцій для якої Богомолець створив у 1920-х роках. У 1940 році Богомолець видав монографію "Продовження життя", де описав механізми сироватки, що обіцяла подовжити людське життя до 150 років. Книга, можливо, була частково засекречена за наказом Сталіна. Сам Богомолець помер у 1946 році від хвороби легень у віці 65 років. 

    Сталін, дізнавшись про смерть Богомольця у 1946 році, нібито сказав: «Втік, гад!?».