"Сонце Руїни"

 8 червня 1668 року Петра Дорошенка обрали гетьманом усієї України.

    Гетьманство Петра Дорошенка почалося за надзвичайно складних обставин. Україна була поділена на дві частини. На Правобережжі внаслідок військових дій і громадянської війни загинули 65-70 % населення. Тому Дорошенком було вжито низки заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Він сприяв заселенню спустошених південних районів Правобережжя; послідовно захищав інтереси козацького стану; щоб уникнути залежності від старшини, прагнув запровадити довічну гетьманську владу і об'єднати всі українські землі. 

    Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму, і здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 року уклав союзний договір із Османською імперією. Цей союз був затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 року в Корсуні. 

 

    1676 року Петро Дорошенко зрікся гетьманства України та передав булаву Івану Самойловичу. Основна причина зречення — неможливість захистити своє ключове місто Чигирин, яке піддали облозі московські війська під проводом Григорія Ромодановського; також Дорошенко втратив підтримку низового козацтва через вимоги сплати данини Османській імперії і через зростаючий вплив Москви на Лівобережжі.

    Наслідком передачі булави Дорошенком Самойловичу стали два Чигиринсьеі походи турецької армії. Не втримавшись на Правобережжі, Самойлович здійснив "Великий згін" -

примусове переселення населення Правобережжя на Лівобережжя.

    Для України це означало подальше укріплення влади Московського царства на гетьманських землях, погіршення становища Правобережжя і втрату шансів на незалежне об’єднання земель. Сам Дорошенко після зречення був змушений піти у вигнання: спершу його вивезли до Москви, де він присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу, а згодом призначили воєводою у Вятці. Також колишній гетьман отримав маєток під Москвою — Ярополче, де жив залишок життя до смерті 19 листопада 1698 року.