30 січня 1994 року 

     У другому турі виборів на посаду президента Автономної Республіки Крим переміг лідер Республіканської партії Криму Юрій Мєшков. Він набрав 73% голосів. Його головним конкурентом був Микола Багров, тодішній голова Верховної Ради Криму, який виступав за збереження автономії у складі України. Передувала цим виборам політична нестабільність у регіоні: у 1992 році Верховна Рада Криму ухвалила власну Конституцію, що розширювала повноваження автономії, а суперечки навколо статусу Криму викликали занепокоєння української влади.

    Після перемоги Мєшков оголосив курс на «возз’єднання з Росією», що призвело до загострення відносин між Києвом і Сімферополем. У його команді важливу роль відігравав російський політик Костянтин Затулін, залучений як радник із питань економіки та юриспруденції. У відповідь на проголошений курс Київ активізував заходи задля збереження територіальної цілісності, зокрема обмеживши повноваження кримського керівництва. Ці події вплинули на конституційно-правовий статус Криму й позначилися на подальшому розвитку українсько-російських взаємин у регіоні.

Як Росія готувала напад на Україну

https://www.youtube.com/watch?v=ZoPUi2MuVBM 

 

     Секрети мирних угод, чому вони часто провокують нові війни?

https://www.youtube.com/watch?v=8EC-iW1i6SY 

    30 січня 1667 року в селі Андрусово під Смоленськом було підписано Андрусівське перемир’я між Московським царством і Річчю Посполитою, яке завершило тринадцятилітню війну (1654–1667). Головними переговірниками були боярин Афанасій Ордин-Нащокін з московського боку та підканцлер Великого князівства Литовського Кшиштоф Пац із боку Речі Посполитої. Війна розпочалася у 1654 році після укладення Переяславської угоди між Гетьманщиною та Московією, коли московські війська вступили в конфлікт із Річчю Посполитою за контроль над територіями Лівобережної України, Білорусі та Смоленщини. Бойові дії тривали з перемінним успіхом, доки обидві сторони, виснажені війною, не погодилися на тимчасовий мир. 

    За умовами Андрусівського перемир’я Московське царство отримало Лівобережну Україну разом із Києвом (який мав бути переданий Речі Посполитій через два роки, але залишився під контролем Москви), Смоленськ і Сіверщину. Річ Посполита зберегла контроль над Правобережною Україною та Білоруссю. Це перемир’я визначило подальший поділ українських земель між двома державами та призвело до загострення політичної кризи в Гетьманщині, зокрема до початку Руїни — періоду внутрішніх конфліктів та боротьби між гетьманами за владу. Андрусівське перемир’я стало першим офіційним документом, що закріпив розділ України між Московією та Річчю Посполитою, що матиме довготривалі наслідки для української історії.

 

     

    29 січня 1805 року імператор Олександр I підписав указ про відкриття Імператорського університету в Харкові. Ініціатором заснування закладу був Василь Каразін — український вчений, громадський діяч і просвітник, який переконав владу в необхідності створення вищого навчального закладу на сході України. Університет було відкрито завдяки фінансовій підтримці місцевого дворянства та купецтва, а його структура відповідала європейським академічним традиціям. До першого складу викладачів входили науковці з різних країн, включаючи Німеччину та Францію, що сприяло швидкому розвитку навчального закладу.

    Заснування університету стало важливим етапом у розвитку науки та освіти в Україні. Він став одним із перших вищих навчальних закладів на території Наддніпрянської України, що сприяло формуванню інтелектуальної еліти регіону. Протягом XIX–XX століть університет відігравав значну роль у науковому прогресі, випустивши багатьох відомих учених, зокрема математика Михайла Остроградського, нобелівського лауреата Іллю Мечникова та економіста Михайла Туган-Барановського. Сьогодні цей навчальний заклад відомий як Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, зберігаючи традиції наукової спадщини та освітнього розвитку.

 Підготовка до НМТ

 

 

 Як підготуватися до проходження НМТ

 

 

 

 29 січня вшановуємо героїв оборони Крут 1918 року.

https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/29-sichnya-vshanovuyemo-geroyiv-oborony-krut-1918-roku-yak-sklalysya-doli-uchasnykiv-boyu-infografika 

 

    Один з перших "кіборгів" Бензик Михайло Семенович народився в с. Чапліївка Кролевецького повіту (нині Шосткинський район).

Вікторина "Сумщина в Українській революції 1917-1921 років" 

https://history.sumy.ua/methodical-materials/forms/9404-viktoryna-sumshchyna-v-ukrainskii-revoliutsii-1917-1921-r.html

  

  Голокост - "жертвоприношення"

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/27/den-vshanuvannya-pamyati-zhertv-golokostu

 

Документи, що зберігаються в Державному архіві Сумської області, свідчать про жахливі події того часу та допомагають зберігати історичну правду.

https://daso.archives.gov.ua/do-dnya-zhertv-holokostu/?fbclid=IwY2xjawIEqPpleHRuA2FlbQIxMAABHV1pQiIi-nbRrhZIu4tpQ_gWSvx6vQR125rrVGe73GKLv6Pnd483rHn3jQ_aem_SzH6HVqn74m6dxKEUQaN6g 

    

                              

 Пантелеймон Куліш - автор першого історичного роману

     У серпні 1819 року народився в с. Вороніж на Шосткінщині Пантелеймон Куліш - письменник, етнограф, мовознавець, автор першого історичного українського роману "Чорна рада". Але мало хто знає, що одну з глав свого твору Куліш дописував у Кролевці, через який часто їздив на Київ. Із « Записки к биографии Кулиша» М. М. Білозерського: «1845, октябрь, на станции в Кролевце: дописал главу ХVІІ – ю «Чорної ради».  

    Відбувши свої строки заслання, кирило-мефодіївці знову зустрілися в столиці імперії. Уявимо Петербург середини XIX століття. Холодні вулиці міста, де панує чужа українцям мова, культура, ідеологія. Але серед цієї гнітючої атмосфери народжується іскра, яка розпалює полум’я національної свідомості. Саме цього дня, 24 січня 1861 року, вийшов перший номер першого українського науково-літературного журналу «Основа».

    Редактором журналу став Василь Білозерський, а засновниками — постаті, чиї імена сьогодні символізують боротьбу за українську ідентичність: Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Ганна Барвінок (Олександра Білозерська-Куліш).

    Особливу роль відіграв Куліш. Це він невпинно домагався дозволу на видання журналу, залучав меценатів, писав гострі статті та вдосконалював український правопис. Фактично, «Основа» стала втіленням його мрії — побудови міцного фундаменту для української культури, освіти, історії та літератури. Це був не просто журнал, а справжній маніфест української ідентичності. Його сторінки вміщували:

    1. Художню літературу: твори Тараса Шевченка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, Пантелеймона Куліша. Тут вперше з’явилося 70 раніше не друкованих творів Шевченка.

Історичні дослідження: статті Миколи Костомарова, які підкреслювали окремішність українців від росіян і поляків.

    2. Літературну критику, публіцистику, рецензії та навіть подорожні нотатки.

    3.Освітні теми: статті про потребу шкіл з українською мовою навчання та створення інститутів грамотності.

     Та, на жаль, вже у вересні 1862 року «Основа» припинила своє існування. Чому? Люди боялися підтримувати часопис в умовах жорсткої антиукраїнської політики. Але навіть за такий короткий час журнал став справжнім феноменом, який задав новий тон для українського руху.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/7/1819-na-sumshchyni-narodyvsya-pysmennyk-i-etnograf-panteleymon-kulish 

 

    У 70-х рр. була проведена реформа держторгівлі. У містах, з населенням менше 30 тис. впроваджувалася, як і у селах, тільки кооперативна торгівля (у державній асортимент був дещо кращий і нижче ціни). Районна влада шукала шляхи збільшення чисельності населення міста. Але збільшити вдалося тільки з 24 до 27 тис. жителів.

https://ips.ligazakon.net/document/UP760622?an=2&fbclid=IwY2xjawIAvY9leHRuA2FlbQIxMAABHc8tYkt_7Xxev8fqdq8j5Z7qx7eiirzIQbL1aMRRf7181jbjc2gmNmaFyg_aem_KnMqFpJhQQZ1UFb7wCvFSg 

 З ІСТОРІЇ АВТОМОБІЛЯ НА КРОЛЕВЕЧЧИНІ

    У січні 1886 — у випуск надійшов перший автомобіль у світі. Власником першого авто в Україні виявився редактор газети «Одеський листок» Василь Васильович Навроцький. Перший автомобіль у Львові з’явився влітку 1897 року. Це був справжнісінький “Бенц”, який згодом одержав приставку “Мерседес”. Належало перше авто власникові нафтових свердловин 37-літньому Казімєжу Одживольському.

    На Кролевеччині одним з перших власників авто (мабуть після Кочубеїв) був винахідник-конструктор парових котлів високого тиску з Дубович Данило Йосипович Мажуга (1885–1962 рр.). Котел мажугівської системи працював до 80-х років у приміщенні музичної школи. Для водозабірної башти для заправки паровозів водою виготовив клепані резервуари.

З історії автомобільного руху початку ХХ ст. в м. Суми 

https://history.sumy.ua/research/article/9573-kudinov-dmytro-narys-istorii-avtomobilnoho-rukhu-pochatku-khkh-st-v-m-sumy.html 

 

 

    23 січня 1921 року Микола Леонтович, український композитор і хоровий диригент, був убитий у батьківському домі в селі Марківка Гайсинського повіту. Вбивство здійснив агент ВЧК Афанасій Грищенко, який попросився на нічліг. Після пограбування Грищенко застрелив Леонтовича. Обставини цього злочину залишалися нез'ясованими протягом десятиліть, а точні дані про вбивцю були оприлюднені лише у 1990-х роках, коли стали доступними архіви, що раніше були засекречені.

    Дослідження свідчень очевидців та архівних матеріалів показали, що Леонтович став жертвою репресій більшовицького режиму.

    Творча спадщина Миколи Леонтовича включає численні хорові твори, серед яких особливо виділяється "Щедрик". Ця пісня стала символом української музичної культури і здобула світове визнання.

 

З ІСТОРІЇ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ

    У неділю 21 січня 1990 року з нагоди річниці проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР, відбулася одна з наймасовіших акцій в історії українського національного руху — «Живий ланцюг». Близько трьох мільйонів людей утворили безперервний ланцюг єдності, який простягнувся на понад 700 кілометрів від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція була організована Народним Рухом України та іншими патріотичними організаціями.

    В’ячеслав Чорновіл, один із засновників Народного Руху України, вважав День Соборності «одним із найбільших своїх свят, не меншим за День Незалежності»

    Підготовка до акції тривала кілька місяців. Учасників закликали взяти з собою національні прапори, свічки, транспаранти та квіти.

    «Живий ланцюг» став одним із переломних моментів українського національного руху напередодні проголошення незалежності у 1991 році. Він засвідчив готовність мільйонів громадян боротися за свободу, продемонстрував здатність до організованої солідарності.

 

 

    23 січня 2005 року в Києві відбулася інавгурація третього Президента України Віктора Ющенка. Ця подія стала кульмінацією Помаранчевої революції, масових протестів, які охопили Україну наприкінці 2004 року через фальсифікації на президентських виборах. Ющенко здобув перемогу в "третьому турі" виборів 26 грудня 2004 року, набравши 51,99% голосів виборців проти 44,20% у його опонента Віктора Януковича.

    Після складання присяги у Верховній Раді Віктор Ющенко виступив із промовою, потім прийняв привітання від міжнародних делегацій і лідерів держав. Після офіційної частини Ющенко взяв участь у народному святкуванні на Майдані Незалежності. Площа зібрала десятки тисяч українці. Після промови Ющенко випустив у небо білих голубів. Один з них не зміг злетіти, тоді президент не розгубився і допоміг птаху піднятися у небо.

Як Росія готувала напад на Україну

 https://www.youtube.com/watch?v=Pk_bXdlWcEk

 

22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки

 

22 січня 1919 року – проголошення Акта злуки 

Української Народної Республіки і Західноукраїнської 

Народної Республіки

 

 Українці не знають, хто такий Володимир Антоно́вич, не знають свого ХІХ ст., не знають своєї культури і спадщини.

     18 січня 1834 року на Вінниччині народився Володимир Антоно́вич - український історик, археолог, етнограф, археограф, увів у науковий обіг термін "Україна-Русь", громадський і політичний діяч Автор понад 300 праць з історії, археології і етнографії України, був однією з чільних постатей українського національного руху другої половини ХІХ ст. (1834-1908).

     Володимир Антоно́вич першим виступив із концепцією споконвічності української самобутності, доводив, що українці є окремим, самодостатнім народом, а не "південною гілкою єдиного руського народу". Вперше з українських істориків вжив назву "Русь-Україна" і порекомендував цю назву М. Грушевському.

    Він створив українську археологію як науку. Розробив нову методику ведення розкопок, був організатором археологічних з’їздів в Україні. Брав участь у створенні журналу «Киевская старина» (1882).

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/18/1834-narodyvsya-volodymyr-antonovych-istoryk 

 

18 січня 1654 - Переяславська рада.

     Спершу в Переяславі відбулася старшинська рада, а згодом - генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків, жителі Переяслава.
    Після зачитування царської грамоти гетьманом Богданом Хмельницьким старшина та московські посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однак Хмельницький зажадав, щоб посли першими присягнули посли від імені російського царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Але боярин Василь Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу - мовляв, цар не присягає своїм підданим. При цьому керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України. Після тривалої наради, враховуючи слова Бутурліна, які гетьман та старшина тлумачили як рівнозначні присязі, Хмельницький і козацька старшина заприсяглися перед російською делегацією у тому, "щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно".

    Загалом у день Переяславської ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади - військовий прапор (хоругву), булаву та шапку. Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було.

    Після Переяславської ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги населення на вірність цареві. За їхніми даними, присягу склали 122 542 особи чоловічої статі. Безумовно, ця цифра була завищена.
    Відмовилися підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю низка представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, козацькі полки Брацлавський, Кропивнянський, Уманський, Полтавський (царських представників там побили киями), деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Косівим. Не присягала Запорізька Січ.

   Лише після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялися за вироблення умов договору. Було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; написано проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, цей проект привезли в Москву наприкінці березня 1654 р.

 

 "Кіборги” вистояли, не встояв бетон”

    Неофіційно 20 січня в Україні відзначається День пам'яті захисників Донецького аеропорту або День пам'яті Кіборгів. Так називають героїв, які з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року утримували Донецький аеропорт проти набагато чисельніших супротивників.

    У День пам'яті Кіборгів згадують подвиг не тільки самих військових-добровольців, а й усіх медиків та волонтерів, які їм допомагали. Також сьогодні вшановують пам'ять героїв, які загинули або потрапили в полон сепаратистів. 

 

 

     12 січня 1972 року в Києві та Львові почалася операція «Блок», організована КДБ УРСР проти українського дисидентського руху. Було заарештовано 14 активістів, яких звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі» та поширенні самвидаву, зокрема праць, які викривали радянські репресії проти української інтелігенції та національного руху.

    Серед заарештованих були Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк та інші. Операція стала реакцією радянської влади на активізацію дисидентського руху, особливо на поширення самвидавчих матеріалів, таких як «Український вісник», який видавав Чорновіл. Після арештів розпочалися суворі репресії: дисидентів засуджували до тривалих термінів ув’язнення у таборах суворого режиму, а деякі з них не дожили до звільнення.

    Загалом до кінця року в Україні та на території Словаччини було заарештовано близько 100 осіб, а до кінця 1974 року - майже 200 дисидентів. Ці події, мабуть, і стали визначальними для В'ячеслава Чорновола.

https://www.youtube.com/watch?v=pPvmFvDZBlo 

 

 

 Українець, який проклав шлях у космос

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/cherven/21/1897-narodyvsya-yuriy-kondratyuk-vynahidnyk 

 

Василь Макух – колишній вояка УПА, громадський діяч, дисидент.

5 листопада 1968 року, о 16.30, Василь Макух вчинив самоспалення на знак протесту проти колонізації Росією України та окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору.

https://www.radiosvoboda.org/a/24771151.html 

 

 

1930 – народилася Ніна Вірченко, професорка математики, дисидентка

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/5/1930-narodylasya-nina-virchenko-profesorka-matematyky-dysydentka 

 

     11 січня 1913 року народився Василь Кук, один з лідерів українського визвольного руху у XX столітті, останнній Головнокомандувач Української повстанської армії після загибелі генерала Романа Шухевича.

    З початком німецько-радянської війни Василь Кук очолив одну з похідних груп ОУН (20–30 осіб), яка мала йти слідом за німецькими військами і проголошувати українську владу. Група Кука вирушила до Києва, але місця призначення не дісталася. В останній день літа 1941 року у місті Васильків під Києвом німецько-нацистські окупанти заарештували Кука. Під час перевезення до Львова він зумів утекти й надалі долучився до боротьби проти нацистських окупантів.

    Із 1942 року Василь Кук керував діяльністю ОУН на землях центрально-східної і південної України. За фіктивними німецькими документами мешкав у Дніпропетровську (нині Дніпро), Києві та Умані. За словами його дружини Уляни Крюченко, гасло “Україна для українців, геть чужинців!” він відкинув як “заскорузле та вузьконаціональне”, залучав національні меншини до підпільної роботи, ініціював створення об’єднаного фронту всіх поневолених народів московсько-радянським режимом в «СССР». Навесні 1943 року очолив УПА-Південь, а згодом став заступником Головного командира УПА Романа Шухевича. Користувався псевдонімами “Леміш”, “полковник Коваль”, “Юрко”, “Медвідь”.

    Від 1944 року українські партизани зосередилися переважно на боротьбі проти сталінського, московсько-радянського тоталітарного режиму. Після загибелі Р. Шухевича, влітку 1950 року відбулася конференція керівників українського визвольного руху. На ній Василя Кука обрали Головним командиром УПА, провідником ОУН в Україні та секретарем Української головної визвольної ради (УГВР).

    Кук наполягав на перенесенні головного центру опору із західної України далі на схід – на Хмельниччину, Вінниччину, Житомирщину. Він бачив, що сили УПА невпинно тануть в нерівній боротьбі з московсько-радянським окупаціним режимом. Станом на 1951 рік в Україні ще діяли до 1700 озброєних партизанів і підпільників, переважно невеликими групами по 8–12 осіб. Основні зусилля вони зосереджували на видавництві й поширенні агітаційної літератури, здійсненні нападів на місцевих чиновників, партійців, спецслужбістів, радянських активістів. Василь Кук усвідомлював, що шансів на перемогу вже немає. Та зброї він не складав.

    23 травня 1954 Василь Кук із Уляною Крюченко з’явився на одній з криївок неподалік села Кругів Золочівського району Львівської області. Проте завербований московсько-радянськими кадебістами зрадник приспав їх за допомогою снодійного препарату «Нептун-47», який додавали у їжу, і викликав оперативну групу КДБ. Заарештованих літаком доставили до Києва, у внутрішню тюрму КДБ УРСР на Володимирській, 33.

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/11/1913-narodyvsya-vasyl-kuk-ostanniy-golovnokomanduvach-upa