Русь і Хозарія

    Десь у 650 році від Західно-тюркського каганату, що переживав період міжусобиць і китайської агресії, на удільних землях Прикаспію виокремилась конфедерація кочових хозарських племен. Вона зуміла утвердитись у Подонні і на Північному Кавказі, перетворившись на перше стабільне державне утворення у Східній Європі, достатньо потужне, щоб згодом зупинити арабську експансію і понад на два століття контролювати торгові шляхи регіону.

  Військові успіхи Хозарського каганату сприяли його ще тіснішому зближенню з Візантією, що на Закавказзі протистояла халіфату, яке час від часу скріплювалось династичними шлюбами. За візантійської допомоги десь у 830-х роках у хозарів з'явилась фортеця Саркел у низів'ї Дону.

    На цей час Хозарський каганат з постійною столицею Ітіль десь у дельті Волги, що прийшла на зміну кочовим ставкам кагана, сягнув піку своєї могутності: його данниками були слов'яни лісостепу Подніпров'я  — поляни та сіверяни.     Каганат отримував  основний і сталий дохід від транзитних мит й податків з продавців пушнини і рабів на великих міжнародних ринках в Ітілі. У цей час перед хозарами постала нова загроза — руси-варяги, які, рухаючись з півночі, від Ладоги, вже підпорядкували своїй владі полян, сіверян і радимичів, й прокладали шлях Каспієм і Кавказом до невільничих арабських ринків. 

    У 965 року київський князь Святослав Ігоревич, як ствержує «Повість минулих літ», після успішного походу на в'ятичів у басейн Оки, розбив хазарське військо і захопив Саркел, з тих пір знаний як руське місто Біла Вежа.

    Імовірно у той же похід Святослав підкорив ясів і касогів у Прикубанні і зайняв хозарський Самкерц (Тмуторокань). Тоді ж, за іншими даними, під час другого походу 968-69 років, руси  захопили Ітіль і Семендер у передгір'ї Кавказу. Відновити колишню могутність держави хозари вже не змогли, — у 985 році вони стали данниками Володимира Святославича, а в середині XI століття були остаточно зметені половцями — новою кочовою потугою, що на понад століття утвердилась у Великому степу.