6 травня 1686 року українські землі були поділені між Московією та Річчю Посполитою, згідно з «Вічним миром.

    Підписаний 6 травня 1686 року в Москві договір мав остаточно завершити польсько-московську війну, що тривала з 1654 року, а також офіційно визнати анексію Московією величезних територій Речі Посполитої. Договір закріпив умови Андрусівського перемир’я 1667 року, яке тимчасово зупинило бойові дії, але залишило відкритими найболючіші територіальні й політичні питання (як-от долю Києва).

    Річ Посполита офіційно відмовилася від претензій на Лівобережну Україну включно з Києвом, а також землі Смоленського й Чернігівського воєводств. Договір містив також політичні зобов’язання. Московія мала вступити до антиосманської Священної Ліги, що загалом відповідало її власним геополітичним амбіціям на півдні. Крім того, московський уряд пообіцяв сплатити Речі Посполитій 146 тисяч рублів та компенсувати втрати магнатам на приєднаних територіях.

  

    Ця змова порушила раніше підписаний Москвою Бахчисарайський договір з Османською імперією. 

Що було спільне в договорах?

 

    У Польщі «Вічний мир» сприймався як принизливий і означав геополітичну поразку. Хоча король Ян III Собеський прийняв угоду присягою в присутності російських послів, однак договір не був ратифікований сеймом аж до 1764 року, що загалом вказує на його неприйнятність у свідомості населення Речі Посполитої.

    Для України «Вічний мир» мав однозначно негативні наслідки. Наші землі були поділені між Річчю Посполитою та Московією, а умовне прикордоння (Південна Київщина та Брацлавщина) стало нейтральною «пусткою». Він послабив автономію Гетьманщини у складі Московської держави, тому закономірно, що гетьман Іван Самойлович виступив проти договору. Окрім цього, варто пам'ятати, що українці не брали участі в переговорах, що стало яскравим історичним прикладом поділу наших земель без нас самих.